| А коли вже не буде ні сил, ані сліз, Аби вірити в казку під назвою «друг», Відгризе собі лапу приручений Лис, Щоб не бути заручником Принцевих рук. Бо коли ціле небо вдягнеться у дим, А од відчаю світ потьмяніє в очах – Лис залишиться сам. Безнадійно один, Хоча хтось і для чогось його приручав… Він іще пам’ятає ті давні слова, Божевільної ніжності зоряний щем… Нині ж – біль, від якого рятунку нема, І чатують мисливці за кожним кущем. Нині ж – власної крові задушливий смак, І самотність – як постріл у спину – лунка. Де ж ви, Принце? Та час не поверне навспак Така дружня… кохана… зрадлива рука… Він тоді прокляне цю химеру з химер, Цю блаженну оману, що нині – лиш тлін… …Лиса вб’ють на світанку. Як завжди – в четвер. Що ж до Принца… А втім – ну до чого тут він?.. (с) |
Мой примерный перевода на русский, вышло коряво конечно: